/Files/images/pdpisi/2016/психтравм.gif



/Files/images/kartinki/психолог2.JPG

Сьогодні, гостро постає проблема порушення психічного здоров'я дитини через соціально-економічну ситуацію, що склалася в країні. Негаразди на роботі, матеріальна скрута, емоційне незадоволення дорослих та інше – все це переноситься на дітей і порушує психологічну рівновагу.


Дорослим потрібно:

формувати партнерські стосунки в сім'ї, уважно й шанобливо ставитися одне до одного, відкрито висловлювати свої почуття та обговорювати проблеми;

мирно розв’язувати конфлікти, уникати зайвих стресових ситуацій;

проаналізувати, яких психологічних травм дорослі зазнали в дитинстві, і спробувати за допомогою психологів подолати їх;

ознайомитися з основами дитячої та вікової психології;

розвивати у своїх дітях здатність розповідати про почуття батькам і друзям;

виховувати в дітях уміння захищати свої права.

Отож, турбуйтеся, щоб серце дитини не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким в результаті «виховання». Говоріть з дитиною так, щоб не залишилось ніякого сумніву в тому, що Ви керуєтесь турботою про неї, а не бажанням відмахнутись, образити.


Пам'ятайте!

якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності;

якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою;

якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться сприймати інших;

якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе;

якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

якщо дитина живе в розумінні та привітності, вона вчиться знаходити любов у всьому світі.


ВИСЛОВИ, ЯКИХ НІКОЛИ НЕ ПОВИННА ЧУТИ ВАША ДИТИНА:

«Підеш в школу, – ще довідаєшся...»;

«Може там з тебе людину зроблять!...»;

«Мені такий хлопчик (таке ледащо...)не потрібний ...!»;

«Вчитель не такий»;

«Клас не підходящий, – не такий, як сусідній»;

«Наша школа гірша, ніж та (якась!)»;

«Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся тут перед очима!»;

«Дай здачі, чого сидиш?»;

«Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта...»;

«А чого від нього чекати гарного? Він же...»;

«То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу...»;

«Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку... Ще чого!..»;

«І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...»;

«Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...»;

«І коли ти вже... До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати...»;

«Скільки це може продовжуватися...»;

«Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка... Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею...».


ВИСЛОВИ, ЯКІ ХОТІЛА Б ПОЧУТИ ВАША ДИТИНА:

«Ти мені дуже допоміг!»;

«Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»;

«Я подумала, а що як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...»;

«Я тебе так люблю... Ти нам дуже потрібна...»;

«Ми з татом хочемо, щоб ... , тому, що....»;

«Я в тебе вірю...»;

«Подумай ще раз,... я теж колись зробила таку саму помилку...»;

«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж...»;

«А ти подякувала Сергійку за фарби ?... А чому ти не запропонував Толі свою допомогу.... Я зробила б так...»;

«Колись давно я теж була у схожій ситуації... Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити...».

«Давай з татом порадимося... Разом ми вигадаємо найкращий вихід...»;

«Мені було б приємно, якби ти... А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..»;

«У тебе сьогодні такий войовничий настрій... То може оголосимо війну бруду й пилу ... Допоможеш мені...»;

«В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, порався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально... Що, як ми зробимо так...»;

«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила...».


Поради для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.


Увага, якщо у дитини:

Різко змінилися звички, ставлення до їжі, сну.

Ростра зміна поведінки – агресивність, втеча, протест, скандальність, примхливість, участь у заходах з ризиком для життя.

Дитина веде себе так, ніби – то в чомусь винна (самосуд, безнадійність, роздратованість). Неприйняття похвали і нагороди.

Спроби суїциду в історії сім’ї, або в власному минулому.

Смерть, втрата, або зрада близької людини.

Різке зникнення активності і інтересу до розваг.

Виникають напади голосної швидкої, іноді безупинної мови, наповненої скаргами, звинуваченнями або закликами про допомогу.

Різке поліпшення настрою після депресивного стану.

Порізи на зап’ястках.

Тремтіння, сухість губ та прискорене дихання.

Тема смерті у розповідях питаннях, іграх, письмових роботах.

Вербальні погрози – прямі та завуальовані (типу: «повішусь», «ви мене більше не побачите»)

Зненацька наведення порядку в власних речах, роздавання і дарування особистісно–цінних речей.


Ваші дії:

Організувати спостереження за дитиною.

Стимулювати дитину до особистісних контактів.

Створити умови, в яких дитина відчує свою значущість.

Проінформувати психологічну службу.


Поради для батьків дітей, схильних до брехні

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;

знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю проблему;

не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.


Поради для батьків агресивних дітей

При взаємодії з агресивною дитиною:

приймайте дитину такою, яка вона є;

висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

розширюйте кругозір дитини;

включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;

ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих;

боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів;

поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися;

заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження, то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Дитячі примхи та істерики Часто примхи дитини заганяють у глухий кут батьків, змушують відчувати свою безпорадність, гнів, роздратованість, сором і абсолютне непорозуміння. "Чому дитина так поводиться? Що з нею відбувається?"- такі запитання виникають у кожного хто став свідком дитячої істерики.

Фахівці говорять, що причин такої поведінки небагато. Найосновніша - дитині не вистачає батьківської уваги, і вона будь-яким способом привертає увагу до себе. Серед інших причин таке: істериками дитина протестує проти надмірної опіки й демонструє бажання бути самостійною. Здебільшого це трапляється в родинах з авторитарним стилем виховання, де на кожному кроці заборони: "Туди не ходи, цього не чіпай, так не роби".

Ще одна причина - вияв внутрішнього конфлікту дитини. Можливо вона не виспалась чи була свідком батьківської сварки? Як говорив Януш Корчак: "Дитина недисциплінована і зла тому, що старждає". У причинах її страждань є прихована відповідь чому вона вередує.

І пам’ятайте, що нема кращих ліків, ніж любов. Саме любов, яка грунтуєтья на повазі до особистості дитини, до її смаків і вподобань, а не опіка чи контроль.

Якщо хочете уникнути дитячих істерик, нервових розладів, намагайтесь проводити з дитиною більше часу разом. Зробіть усе можливе, щоб атмосфера, яка оточує малюка і вдома, і на вулиці, і в дитячому садочку чи школі, була доброю. Дії батьків під час вередувань та істерик дитини мають базуватися на трьох принципах: зрозуміти, визначити рамки поведінки, виявити співчуття.

Найвище щастя дитини - люблячі, розуміючі, добрі батьки.

Кiлькiсть переглядiв: 69

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Дата останньої зміни 14 Червня 2018

Фотогалерея